Із досвіду роботи

Юрій Федорович Лисянський

1-й учень. Ю. Ф. Лисянський – видатний мореплавець, учасник навколосвітньої подорожі із І. Ф. Крузенштерном. Більшості простих людей в Україні прізвище Лисянський не знайоме. Так уже розпорядилась історія, виставивши на перший план Івана Крузенштерна, обрусілого німця, людину, очевидно, більш пробивну, ніж його товариш з українського міста Ніжин. Цю помилку намагаються виправити російські історики. У деяких працях з’явилося: „Навколосвітня подорож Лисянського-Крузенштерна“. Історики мають достатньо підстав. Заслуги Юрія Федоровича Лисянського перед російським флотом і наукою дійсно великі.

2-й учень.  А розпочав свій життєвий шлях Юрій Лисянський у місті абсолютно не пов’язаному з морем. На той час Ніжин налічував близько 11 тисяч мешканців. Ніби й не багато, але наше місто завжди славилось вченими людьми, бажанням дати нащадкам добру освіту: тут вже були відкриті приватний пансіон, двокласне народне училище, кілька церковно-приходських шкіл, грецька школа. Архівні джерела стверджують, що ріс він у сім’ї священика церкви Іоанна Богослова. Батько, Федір Лисянський, мав у Ніжині власний дерев’яний будинок, який згорів після пожежі 1797 року. Словом, жили не у великих статках. А тому військова служба, на яку відправили десятирічного хлопця, була шансом вийти за межі провінційного життя.

3-й учень. Подружжя Федора і Фотинії Лисянських мало трьох синів – Івана, Ананія і Юрія (Георгія). Кожен з них був молодшим від свого попередника на п’ять років. Наймолодший – Юрій. Віддаючи в 1783 році менших дітей до військового корпусу, батько прагнув дати їм належну освіту. Саме в 1783 році тут майже вдвічі розширювався прийом на навчання. Обидва Лисянські закінчили морський корпус. Щоправда, Юрій закінчив його дещо раніше брата і навчався успішніше. За переказами, старший син Лисянських, Іван, у віці 40 років служив священиком у селі Махнівці Бортнянського повіту (тепер Село Петрівка), а у січні 1804 року замінив батька у церкві Іоанна Богослова у Ніжині. У морському кадетському корпусі міста Кронштадт (щось на зразок Нахімовського училища) навчання поєднувалося із морською і військовою практикою. У ході тренувального плавання Юрій здружився з Іваном Крузенштерном. У 1786 році хлопець закінчує навчання. Він – гардемарин. Через два роки, п’ятнадцятирічним, разом із братом, бере участь в усіх найбільших баталіях російсько-шведської війни.

4-й учень.  У 1793 році цариця Катерина  відряджає шістнадцять перспективних молодих флотських офіцерів на навчання до Англії. У це число потрапляє і лейтенант Юрій Лисянський. Роки перебування за межами Росії видалися для молодого офіцера багатими на події: плавання до берегів Північної Америки, до мису Доброї Надії, в Ост-Індію, участь у морських битвах із французьким флотом, подорожі Сполученими Штатами і зустріч із президентом Джорджем Вашингтоном. До Росії Юрій Лисянський повернувся у 1797 році. Тоді ж, після присвоєння звання капітан-лейтенанта, одержує призначення на фрегат „Автроил“, яким командує до 1803 року.

5-й учень. Ідея російської навколосвітньої морської подорожі виникла ще на початку ХVІІ століття. Пізніше, в період царювання Катерини ІІ, навіть розпочалася підготовка , але ряд причин завадили реалізації сміливих проектів. І лише 1803 року навколосвітня подорож стала можливою До цього підштовхнула потреба захисту економічних інтересів Росії на Алясці. А тому, за підтримки Російсько-Американської компанії, споряджаються два судна водотоннажністю 450 і 370 тонн, оснащених 16 і 14 гарматами. Підготовку до далекого плавання доручили вести Ю. Лисянському. І те, що обидва вітрильники повернулися до Кронштадта, є його великою заслугою: настільки продуманою і грамотною була підготовча робота.      Наприклад, вдалося уникнути такого лиха для дальнього мореплавства, як цинга. Команда шлюпа „Нева“, за трьохлітній похід, утратила двох матросів: один зірвався зі щогли, інший помер через хворобу шлунку.

6-й учень. У плавання вітрильники „Надія„ (капітан -  І. Крузенштерн) і „Нева“ (капітан – Ю. Лисянський) вийшли 7 серпня 1803 року. А вже 14 листопада перетнули екватор. Це був урочистий момент. Капітани зблизили свої судна, стояли на містках у парадних формах і при шпагах. На екваторі тричі пролунало „Ура!“, а матрос зі шлюпа „Надія“ Петро Курганов, у ролі морського бога Нептуна, високо піднятим тризубцем привітав росіян зі вступом у південну півкулю планети. Цікаво, що ні англійці, ні інші мореплавці, які побували на екваторі раніше, не звернули увагу на екваторіальні течії. Це наукове відкриття належить Лисянському і Крузенштерну.

7-й учень.  Експедиція була споряджена не лише з науковою метою. На шлюпі „Надія“ перебував представник царського двору, один із засновників Російсько-Американської компанії Микола Резанов, що мав завдання встановити дипломатичні відносини з Японією; проінспектувати діяльність представництва компанії на Алясці; освоїти ринок у китайському порту Кантон.

Географічні і наукові дослідження покладалися на плечі Юрія Лисянського та Івана Крузенштерна. І вони це завдання, як і всі останні, виконали на відмінно. Були уточнені морські карти, проміряні глибини поблизу ряду островів у Тихому океані, на карти нанесені рифи, зроблено описи зручних для заходу кораблів бухт. Юрію Лисянському належить відкриття двох островів.

8-й учень.  Після перетину екватора шляхи „Неви“ і „Надії“ розійшлися. Шлюп Ю. Лисянського досяг американського континенту (острів Кадьяк). Його команда допомогла російським колоністам у збройному конфлікті з місцевим індіанським населенням і в будівництві форту Ново-Архангельськ. Потім, завантажившись хутром, „Нева“ відправилась у китайський порт Кантон. А вже звідти – до балтійських берегів Росії.

9-й учень. Історики російського флоту називають Ю. Лисянського „тричі першим“. Дійсно, шлюп „Нева“ першим завершив навколосвітню мандрівку, прибувши до Кронштадта на два тижні раніше вітрильника Івана Крузенштерна. На карті ім’я Ю. Лисянського згадується вісім разів. „Нева“ вперше у морській практиці здійснила безперервний перехід від мису Доброї Надії до Англії за 140 днів ( досить короткий на той час термін), не заходячи в жоден порт для відпочинку.

10-й учень.  Після навколосвітнього плавання Юрій Федорович ще три роки служив на Балтиці. У 1809 році він подав у відставку. У Кобринському маєтку (раніше належав батькам Олександра Пушкіна) в оточенні книг, атласів і карт узявся мандрівник за опис подорожі, яка тривала 1095 діб. Лисянський детально розповів не лише про плавання а й про все, що бачили російські моряки під час численних стоянок у заморських краях: і статуї острова Пасхи, і весільні обряди жителів Гавайських островів, і бідність мешканців Кантону (тепер – китайське місто Гуанчжоу). Ця книга була видана коштом автора 1812 року під назвою „Мандрівка навколо світу у 1803, 1804, 1805 і 1806 роках на кораблі „Нева“. Робота Ю. Лисянського одержала високу оцінку за межами Росії, тому в 1814 році вийшов її англійський варіант в авторському перекладі. Ю. Лисянський також підготував до друку альбом карт навколосвітньої подорожі. Своїми роботами мореплавець започаткував нову галузь у вітчизняній науці – океанологію.

11-й учень.  У 1824 році капітан І рангу у відставці, кавалер багатьох орденів, уславлений мореплавець побував на батьківщині. Мало що відомо про цей приїзд до Ніжина. Лише те, що зустрічався з директором гімназії вищих наук І. Орлаєм і подарував два примірники альбому: один із дарчим написом особисто Іванові Семеновичу, другий для бібліотеки гімназії, який зберігся до наших днів.

12-й учень. Іменем мореплавця названі: криголам (1965), острів на Гавайських островах, півострів на побережжі Охотського моря, гора на острові Сахалін.

Не забули про свого земляка і ніжинці.  Ім’ям мандрівника названа одна з вулиць міста, а на вулиці Гоголя, на честь Ю. Ф. Лисянського, в 1974 році вдячні нащадки встановили пам’ятник – бронзовий бюст на високому гранітному постаменті (скульптор К. В. Годулян, архітектор В. А. Костін).